Теплії шматочки сонця
І листочки, мов долонця…
Карачевська
О.
Чисте, ясне сонечко вже позолотило леваду, розлило своє
світло серед соковитої травки у квітучому яблуневому садочку, на споришевих
стежках та узбіччях доріг. Радісно зустрічає всіх кульбабка. Підіймає золоту
голівку до сонечка й посміхається йому. Коли ж на небі з’являються хмари,
квіточки закриваються. Це явище пояснює така легенда.
Колись для людей
кульбаба була найулюбленішою квіткою. Вона давала нектар бджілкам, дівчатам –
квіточки на вінки, корінням лікувала хворих. А вночі сонячні квіточки
освітлювали дорогу мандрівникам. Та якось небо спохмурніло. У степу з’явилися
злі кочівники, які чорною хмарою літали по степу й сіяли кругом смерть та все
руйнували. Кульбабка заховала свої пелюсточки, схилила голову до землі й не
захотіла служити злим людям.
Пройшов час… Згинула
ворожа сила. Але кульбабка нічого не забула. Як тільки на небі з’являється
чорна хмара, вона знову згортає пелюстки та ховає свою голівку. Так квіточка
попереджає про непогоду.
Кульбабка дуже любить
тепло й сонце. Квіточка сама схожа на
маленьке сонечко. Тому й стала вона в народі символом сонця, тепла, всього
світлого та доброго. Розкриваючи свої тонесенькі пелюстки-промінчики, вона
дарує нам свою золоту посмішку, сонячне тепло, радість і добро.
У дитячій бібліотеці
№ 10 відбулися голосні читання, на яких користувачі дізнались багато цікавих
фактів про квіткову рослину України – кульбабку. Прослухали оповідання українського
письменника Олександра Копиленка «Найвеселіший місяць», українську народну
легенду, казку із журналу «Яблунька» «Джмелик і Сонечко», та віршик одеської письменниці Олени Карачевської
«Кульбабка».
А учасники студії
«Крилаті мрійники» виразили свої емоції через творчість і створили свою власну
квітку сонця!
Немає коментарів:
Дописати коментар