На заняття літературної студії «Гарт», що відбувалися в палаці Воронцова і
які вів письменник Олекса Різниченко, приходило чимало обдарованих одеських
школярів. З-поміж них – і Дмитро Дроздовський, нині відомий молодий
літературний критик, нещодавно прийнятий до Національної спілки письменників
України. Ось що він згодом написав про свого колишнього наставника: «Коли я
роздумую над літературним письмом Олекси Різниченка, то відчуваю в живому
подиху його творчої спадщини характер цього чоловіка, не дуже обласканого
долею, тертого життям і вже обвіяного осінню літ. Та молодість, як кажуть, живе
не в літах, а в душі людини. Цього письменника славить молодість і непокірний
дух. Я б сказав навіть - гордий дух
українця! Ні, не пихата гординя, а висока гідність людини, яка дорожить своїм
родом і народом, слово материнської мови і синівської вірності Україні.
Він не прагне всім подобатися і догоджати, він у боротьбі за справедливість
може бути гострий і колючий, він для надто обережних людина незручна, а за цією
зовнішньою гостротою вдачі живе світла душа, яка вміє любити людей, рідну
землю, святу правду».
…3 квітня 2012 року в гімназії № 9
відбулась зустріч учнів – читачів
бібліотеки № 45 з відомим українським письменником Олексою Сергійовичем
Різниченком.
З біографії дізнаємося, що народився він на Донбасі 24 лютого 1937 року. У
1948 році сім’я переїхала до м. Первомайська Миколаївської області,
рятуючись від голоду.
Одеса посідає важливе місце в долі цього визначного літератора і
правозахисника. Олекса Сергійович тут навчався у двох закладах – театрально-художньому
технікумі і на філологічному факультеті держуніверситету ім.. І. Мечникова.
Двічі репресований за інакодумання – 1959 (1,5 роки таборів) і 1971 (5,5
років). По обох справах у 1991 році – реабілітований. У 1996 році він
повертається до Одеси. Тут нині живе, працює, видає одну за одною свої книги. Він є автором книжок «Озон», «Терновий
вогонь», «Наодинці з Богом», «З людей», «Промінь з Одеси», «Двострунне грало»,
«Одноримки», «Спадщина тисячоліть: українська мова. Чим вона багатша за інші?»,
«Їдло 33 року» та інших.
Олекса Сергійович з теплотою згадував друзів, які проходили по його справах,
Володимира Барсуківського, Ніну Строкату–Караванську, читав вірші, що були
написані в таборах. Ось один з них:
На моїм
гралі дві струни,
бо решту
вітром позривало.
І ось в руці
держу цурпалок…
Покинуть? Боже
борони!
В нім – дві
струни. Хіба це мало?
Як пара рук, як
пара ніг,
Як пара крил
міцних, пружних,
Котрі природа
дарувала!
Ще в небеса
полине з них
Те, що під
серцем сповивалось,
Те, що веде мене
й п’янить.
Не замовкай,
двострунне грало!
Чистіш, ясніше
забрини, -
Бо ти іще не все програло!
Немає коментарів:
Дописати коментар