«На моїм гралі дві струни…»

На заняття літературної студії «Гарт», що відбувалися в палаці Воронцова і які вів письменник Олекса Різниченко, приходило чимало обдарованих одеських школярів. З-поміж них – і Дмитро Дроздовський, нині відомий молодий літературний критик, нещодавно прийнятий до Національної спілки письменників України. Ось що він згодом написав про свого колишнього наставника: «Коли я роздумую над літературним письмом Олекси Різниченка, то відчуваю в живому подиху його творчої спадщини характер цього чоловіка, не дуже обласканого долею, тертого життям і вже обвіяного осінню літ. Та молодість, як кажуть, живе не в літах, а в душі людини. Цього письменника славить молодість і непокірний дух. Я б сказав навіть -  гордий дух українця! Ні, не пихата гординя, а висока гідність людини, яка дорожить своїм родом і народом, слово материнської мови і синівської вірності Україні.

Він не прагне всім подобатися і догоджати, він у боротьбі за справедливість може бути гострий і колючий, він для надто обережних людина незручна, а за цією зовнішньою гостротою вдачі живе світла душа, яка вміє любити людей, рідну землю, святу правду».

…3 квітня 2012 року в гімназії № 9  відбулась зустріч  учнів – читачів бібліотеки № 45 з відомим українським письменником Олексою Сергійовичем Різниченком.

З біографії дізнаємося, що народився він на Донбасі 24 лютого 1937 року. У 1948 році сім’я переїхала до м. Первомайська Миколаївської області, рятуючись  від голоду.

Одеса посідає важливе місце в долі цього визначного літератора і правозахисника. Олекса Сергійович тут навчався у двох закладах – театрально-художньому технікумі і на філологічному факультеті держуніверситету ім.. І. Мечникова.

Двічі репресований за інакодумання – 1959 (1,5 роки таборів) і 1971 (5,5 років). По обох справах у 1991 році – реабілітований. У 1996 році він повертається до Одеси. Тут нині живе, працює, видає одну за одною свої  книги. Він є автором книжок «Озон», «Терновий вогонь», «Наодинці з Богом», «З людей», «Промінь з Одеси», «Двострунне грало», «Одноримки», «Спадщина тисячоліть: українська мова. Чим вона багатша за інші?», «Їдло 33 року» та інших.

Олекса Сергійович з теплотою згадував друзів, які проходили по його справах, Володимира Барсуківського, Ніну Строкату–Караванську, читав вірші, що були написані в таборах. Ось один з них:

                                    На моїм гралі дві струни,

                                    бо решту вітром позривало.

                                    І ось в руці держу цурпалок…

                                    Покинуть? Боже борони!

                                    В нім – дві струни. Хіба це мало?

                                    Як пара рук, як пара ніг,

                                    Як пара крил міцних, пружних,

                                     Котрі природа дарувала!

                                     Ще в небеса полине з них

                                     Те, що під серцем сповивалось,

                                     Те, що веде мене й п’янить.

                                     Не замовкай, двострунне грало!

                                     Чистіш, ясніше забрини, -

                                     Бо ти іще не все програло!