1932-1933
роки. В Україну прийшов голод, зникли з
землі сміх і дитяча радість, не було
чути ні музик ввечері, навіть зозуля
перестала кувати в лісі. Скрізь літало
вороння, люди ходили чорні, мов ніч.
Ніколи не висихали сльози, які потім,
замерзаючи, робили обличчя кам’яним.
Вночі боязко стало ходити по вулицях,
бо смерть літала всюди і накривала своїм
мороком все нові й нові хати…
Народна
пам’ять – найдостовірніше історичне
джерело. Ніякі найсуворіші заборони не
могли викорінити з пам’яті народу
спогади про голод. Розповіді про цю
трагедію передавалися від старих до
молодих, знаходили відображення в усних
переказах і художніх творах.
Сьогодні
у бібліотеці-філії № 10 зібралися різні
покоління: читачі-діти, представники
Ради ветеранів війни та праці, підопічні
Територіального центру соціального
обслуговування Суворовського району
в пам’ять тих 7 мільйонів земляків, які
стали жертвами голодомору 1932-1933 років.
Ми, живі прийшли схилити голову, вшановуючи
пам’ять нашого доброго і щирого народу,
на долю якого випали страждання.
Завідувач
відділу Ірина Юзік представила тематичну
книжкову виставку «Злочин проти нації».
Присутні дізнались про те, чому Голодомор
є геноцидом українського народу,
зацікавились документальними фактами
та розповідями родичів очевидців.
А
нам треба жити надією і робити у своєму
житті все для того, щоб страшні сторінки
історії й справді ніколи не повторились.
А український народ, щоб жив, багатів,
процвітав і славився по всьому світу
своїм розумом, своєю красою, щедрістю,
добротою, силою.