Філіал бібліотеки 4 пропонує читачам, які полюбляють поезію, звернутись до творів українських поетів, що оспівують золоту осінь. Серед усіх пір року найчарівніша - осінь. Природа обирає найбільш яскраві та соковиті фарби, щоб потішити око перед довгим зимовим чорно-білим сном. Чорнобривці похилились, Все позаростало... Стара вишня зажурилась, Й листя геть обпало, - писав одеський поет В. Гаранін. В цей час природа ніби завмирає, а кришталево-прозоре синє небо -перший провісник наближення зимового снігу. Ось як писав С. Стриженюк: Мені приснилася дорога, Осінній вітер лист жене... Не можу бачити нікого, Не хочуть бачити мене. За осінніми турботами забули свої пісні співучі птахи. Тільки іноді порушує тишу шурхіт опадаючого листя. Не порядки навкруг розвелися І причини ніхто не шука. Хто куди розлітається листя, Ніби воїнство без вожака, - оспівує В.Березінський. Адже осінь - магічна пора, простір згасання, що таїть нове життя, - це свій окремий психологічний театр у поезії Ліни Костенко: Ще пахне сіно. Ще рояться оси. Ще в дуплянках солодко межами. А вже вночі навшпиньки ходить осінь і полум'я жоржин задмухує садам. Земля - планета тварин і рослин не в меншій мірі, ніж планета людей. І хочеться попередити: "Люди! Бережіть усе живе на Землі!". Чекаємо вас, любі читачі, у бібліотеці після карантину.
Немає коментарів:
Дописати коментар