…Свою
Україну любіть,
Любіть
її… Во времﹸя
люте,
В
останню тяжкую минуту
За
неї господа моліть.
У
цих словах нашого незабутнього Кобзаря
– весь зміст його нелегкого, але яскравого
життя. Любити свою Україну, свій народ,
всім своїм життям приносити користь
людям – такий приклад залишив Тарас
Шевченко всім наступним поколінням
українців. Щороку, в березні, Україна
відзначає дні, які в народі називають
«шевченківськими».
9
і 10 березня – день народження і день
смерті поета. А між ними – ціле людське
життя. Недовге життя – лишень 47 років.
Саме стільки було відміряно Шевченку
долею. Він залишив нам заповіт відданої
безкорисної синівської любові до рідної
землі в своєму «Кобзарі» і «Букварі»,
в своїх мистецьких творах, у листах до
друзів: «Треба любити і гордитися своєю
пречудовою матірﹸю,
і я, яко син її великого сімейства, служу
їй, якщо не на істотну користь, то
принаймні, на славу імені України».
З
давніх-давен в українських оселях під
заквітчаними рушниками поряд з іконами
можна було побачити портрет Шевченка,
а на столі – «Кобзар». Його поетичне
слово звучить у різних куточках світу
– один лише «заповіт» перекладено на
147 мов. Поезії Шевченка покладені на
музику, багато з них давно стали народними
піснями. До могили Кобзаря в Каневі
йдуть люди з усіх куточків планети, щоб
вклонитися співцеві, який учив любити
свою землю і свій народ.
Про
все це йшлося на зустрічі з учнями 8-х
класів 18 школи. Була проведена вікторина
з елементами бесіди, організована
книжкова виставка.
Немає коментарів:
Дописати коментар