Коли закінчиться
карантин, і до нас прийдуть діти, бібліотекар запитає: «Чи доводилось вам
коли-небудь слухати справжню українську пісню. Адже наші пісні - наш багатство». Скарбниця українського народу
вміщує безліч пісень про героїчне минуле, про людську долю і, звісно, про
кохання.
Як би вам довелося
побувати тихої місячної ночі в українському селі, слухати спів соловейка, ви
неодмінно згадали б співця найтонших почуттів – Михайла Старицького.
Шляхтичу Михайлу дуже сподобалась тонкостанна
з чорною тугою косою дівчина, яка співала і викручувала мокру білизну. Ця мить
була як блискавка. Він запросив її на побачення, але дівчина не прийшла.
А він усе чекав у
гаю, думав, слухав… А ніч була напрочуд
місячна, зоряна, ясна.
З великої любові
до дівчини, із щемкого болю нерозділеного кохання, місячної ночі М. Старицький
склав вірш, якому дав назву «Виклик».
1865 році «Виклик» був надрукований, а композитор Лисенко створив
мелодію і подарував пісню автору. Вона пішла в села і міста України. 
Немає коментарів:
Дописати коментар