«НЕ ЗАМОВКАЙ, ДВОСТРУННЕ ГРАЛО!»

На заняття літературної студії «Гарт», що відбувалися в палаці Воронцова і які вів письменник Олекса Різниченко, приходило чимало обдарованих одеських школярів. З-поміж них — і Дмитро Дроздовський, нині відомий молодий літературний критик, нещодавно прийнятий до Національної спілки письменників України.

Ось що він згодом написав про свого колишнього наставника:

«Коли я роздумую над літературним письмом Олекси Різниченка, то відчуваю в живому подиху його творчої спадщини характер цього чоло­віка, не дуже обласканого долею, тертого життям і вже обвіяного осінню літ. Та молодість, як кажуть, живе не в літах, а в душі людини. Цього письменника славить молодість і непокірний дух. Я б сказав навіть — гордий дух українця! Ні, не пихата гординя, а висока гідність людини, яка дорожить своїм родом і народом, словом материнської мови і си­нівською вірністю Україні.

Він не прагне всім подобатися і догоджати, він у боротьбі за справедливість може бути гострий і колючий, він для надто обережних людина незручна, а за цією зовнішньою гостротою вдачі живе світла душа, яка вміє любити людей, рідну землю, святу правду»...

Нещодавно в гімназії № 9 відбулася зустріч учнів — читачів бібліотеки № 45 з відомим українським письменником Олексою Сергійовичем Різниченком.

З біографії дізнаємося, що народився він на Донбасі 24 лютого 1937 року. У 1948-у сім’я переїхала до Первомайська Миколаївської області, рятуючись від голоду.

Одеса посідає важливе місце в долі цього визначного літератора і правозахисника. Олекса Сергійович тут навчався у двох закладах — театрально-художньому технікумі і на філологічному факультеті держуніверситету ім. І. І. Мечникова.

Олекса Різниченко двічі репресований за інакодумання — 1959-го (1,5 року таборів) і 1971-го (5,5 року). По обох справах у 1991-у — реабілітований. У 1996 році повертається до Одеси. Тут нині живе, працює, видає одну за одною свої книги. Є автором книжок «Озон», «Терновий вогонь», «Наодинці з Богом», «З людей», «Промінь з Одеси», «Двострунне грало», «Одноримки», «Спадщина тисячоліть: українська мова. Чим вона багатша за інші?», «Їдло 33 року» тощо.

На зустрічі з гімназистами Олекса Сергійович з теплотою згадував друзів, які проходили по його справах, — Володимира Барсуківського, Ніну Строкату-Караванську, читав вірші, написані в таборах. Ось один з них:

На моїм гралі дві струни,
бо решту вітром позривало.
І ось в руці держу цурпалок…
Покинуть? Боже борони!

В нім — дві струни. Хіба це мало?
Як пара рук, як пара ніг,
Як пара крил міцних, пружних,
Котрі природа дарувала!

Ще в небеса полине з них
Те, що під серцем сповивалось,
Те, що веде мене й п’янить.

Не замовкай, двострунне грало!
Чистіш, ясніше забрини, —
Бо ти іще не все програло!

Марія СУХОВЕЦЬКА.

Посилання на сайт газети Чорноморські новини № 031-032 (21295-21296) субота 21 квітня 2012 року: http://chornomorka.com/archive/a-708.html