У тиші
храму, де живуть слова,
І мови, й пісні
рідної до болю,
Ти опромінена і
трепетно жива,
Чаклуєш всіх
великою любов'ю.
Хвилюєш
душу, лиш як зазвучить
Рядок, що сяє в
променях світання,
Або коли осінньо
– ніжна мить
Враз спалахне
кольорами востаннє.
А серце
– тук!.. Щемливе серце: тук!..
І ще раз: тук!.. І
не дає спокою…
У тиші Храму Книг
той перегук –
Це світ краси,
народжений тобою.
І я черпаю
із його криниць,
Немов з молитви
на саму Покрову,
Тепло і ласку
маминих зіниць
І вільну правду
в українськім слові.
То як
мені, вже зрілому в літах,
Перед тобою не
склонять коліно!..
О, Мудросте,
захована в книжках,
Ти невмируща, й
у віках нетлінна.
Немає коментарів:
Дописати коментар