Василь Стус — поет, перекладач,
літературний критик, патріот України.
Він нележить до кагорти шістдесятників
— одержимих національною ідеєю молодих
людей, які після голодоморів, воєн і
репресій дедалі гучніше заявляли про
своє право бути у світі українцями.
Життя Василя Стуса — це шлях
через терни до зірок. Він став на вічний
бій з тоталітарною радянською системою
за людські права, за людську гідність,
бо не міг миритися з беззаконням, брехнею,
репресіями. І система знищила цю сильну,
яскраву і чисту особистість. Він писав
— його не друкували, звільняли з роботи,
переслідували, хотіли зламати. Стуса
двічі арештовували, він пройшов через
ад мордовських і пермських концтаборів.
Його замордували, але не зламали.
Як добре те, що смерті не боюсь
я
І не питаю, чи важкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті невідомих верст.
Що жив, любив і не набрався
скверни,
Ненависті, прокльону, каяття,
Народе мій, до тебе я ще верну,
І в смерті повернуся до життя.
(Василь Стус)
І він повернувся до свого
народу. Повернувся у своїй поезії, у
своєму слові, філософському мисленні,
у своїх працях. Повернувся, щоби зробити
нас сильнішими, духовно збагаченими,
вільними зі своєю людською і національною
гідністю.