На струнах Кобзаревої душі

…Свою Україну любіть,

Любіть її… Во времﹸя люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

У цих словах нашого незабутнього Кобзаря – весь зміст його нелегкого, але яскравого життя. Любити свою Україну, свій народ, всім своїм життям приносити користь людям – такий приклад залишив Тарас Шевченко всім наступним поколінням українців. Щороку, в березні, Україна відзначає дні, які в народі називають «шевченківськими».

9 і 10 березня – день народження і день смерті поета. А між ними – ціле людське життя. Недовге життя – лишень 47 років. Саме стільки було відміряно Шевченку долею. Він залишив нам заповіт відданої безкорисної синівської любові до рідної землі в своєму «Кобзарі» і «Букварі», в своїх мистецьких творах, у листах до друзів: «Треба любити і гордитися своєю пречудовою матірﹸю, і я, яко син її великого сімейства, служу їй, якщо не на істотну користь, то принаймні, на славу імені України».

З давніх-давен в українських оселях під заквітчаними рушниками поряд з іконами можна було побачити портрет Шевченка, а на столі – «Кобзар». Його поетичне слово звучить у різних куточках світу – один лише «заповіт» перекладено на 147 мов. Поезії Шевченка покладені на музику, багато з них давно стали народними піснями. До могили Кобзаря в Каневі йдуть люди з усіх куточків планети, щоб вклонитися співцеві, який учив любити свою землю і свій народ.

Про все це йшлося на зустрічі з учнями 8-х класів 18 школи. Була проведена вікторина з елементами бесіди, організована книжкова виставка.